Їж мене. Частина перша. Ло́ви

Слово авторки: цей текст не є дослівним перекладом фанфіка «Съешь меня». В цьому випадку (на майбутнє навряд поодинокому) я використала оригінальний (свій) текст як фінальну чернетку. Таким чином «Їж мене» — альтернативна версія подій, ще не представлена іншими мовами. Фанфік російською доступний на відповідній сторінці цього сайту (див. посилання вище).

Пекуче світло й липкі погляди вкривали шкіру плямами сорому. Тричі промовлена афірмація становище не покращила. Попри той факт, що увага глядачів була прикута до мальописів, а не до персоналії художниці, остання стікала потом, і страшенно нервувала, що це хтось помітить. Її дратували найменші недоліки презентації, видимі хіба їй самій.

І ці трикляті обтислі джинси зі стразами на дупі!

Сусідка по кімнаті закотила до лоба перфектно мальовані очі. Дещо токсична, коли вважала, що має рацію, Міна витягла художницю, ігноруючи її слабкий спротив, на середину зали університетської галереї. Одразу ж навколо них утворився вир з людей. Критики озвучували банальні питання, естети-аматори лоскотали лестощами. Тої особи, заради якої Мічіру це все затіяла на обрії не було. Але ж вона має бути тут, чи не так?

Мічіру пожаліла, що згодилась на пропозицію ректора. Писала б собі й далі в тиші й безлюдді студії. Втікти б звідси світ за очі… аби лиш у товаристві її краша.

— Не дивно, що ти досі дівиця. Крім полотен і пензлів нічого не треба. Ними й задовільняєшся, еге?

Будь-які коментарі Міни можна було тлумачити двояко. Мічіру точно знала, що це навмисне і не велася. Всупереч тому, як оцінювали Міну інші — включно з огидними чутками про неї та ректора, на думку Мічіру недолік в її сусідки по гуртожитку був один. Міна, трясця їй, читала думки. Зрештою нічим іншим не пояснити її містичне усезнання. І Мічіру вона бачила наскрізь. Правильна дівчинка, талановита, відлюдькувата, належно до традиційного уявлення про японську жінку вихована, щасливого незнайомого пана майбутня дружина — по-дурному, абсолютно непристойно закохана у найбагатшого спонсора консерваторії.

Так, ще й в жінку.

Мічіру зітхнула та пошукала очима прихистку понад стривоженим морем голів. За кожного її руху важкими хвилями перекочувалося її голими плечима густе темне волосся, творячи асоціацію з найвибагливішою з її картин.

…Чорне небо без жодної зірки чи променю сонця, на тлі якого застигло за секунди до кінця світу колосальне цунамі. У підніжжі впало кілька поламаних тіл: уві сні Мічіру не вдавалось порахувати їх. Єдина жива істота стояла лицем до смерті зі стиснутими кулаками. Мічіру не розуміла звідки, та знала і про кулаки, і про волосся, і про колір очей — відтінку вологого моху, а ще те, що бачила цю сцену чиїмись чужими очима…

— Що, вгледіла? — насмішкувато прошепотіла Міна Мічіру на вухо, — посміхнись, іде твоя дефлораторка.

Мічіру заклякла. Тепер вона побачила.

— Та не їжачся! Так її хочеш. Я заздрю.

Це також не вперше Міна озвучила свої побажання. Далі слів ніколи не заходило. Мічіру проігнорувала черговий вкид подруги, зайнята переживанням фізичного збудження. Вистачило короткого погляду зелених очей аби під тонким мережевом топіка, теж позиченого, нагрубли ніжні дівочі соски.

— Сьогодні твоя ніч, рибонько, — додатково, наче в тому була потреба, спокушала подруга, — уяви, що зовсім скоро вона зробить з тобою… Цікаво, як? Ставлю на страпон з екошкіри, у колір її Aston Martin.

Мічіру голосно всотала повітря носом. Відчула як горять щоки. Її паталогічна сором’язливість збоїла на красуні-спонсорці. Вперше сам на сам вони стрілися з Тено-сан в коридорах вишу. Мічіру не забуде тої сцени до смертної години. Єдина посмішка високої білявки у чоловічого крою костюмі позбавила Мічіру сну.

Тим часом пані Тено зупинилася майже впритул до Мічіру: замріяна по маківку та не помітила як меценатка подолала відстань між ними.

— Вітаю, пані Кайо! Ваша виставка — тотальний успіх. Не пам’ятаю, коли це востаннє глядачі та критики доходили однозначного висновку, — гмикнула Тено-сан і продовжила потік компліментів, — ваш хист до зображення світу безперечний, і його немає з чим рівняти. Перепрошую, — раптово обірвала меценатка себе, — сподіваюся, моє щире захоплення не видається вам недоречним?

Розтуляючи рота Мічіру почувалася наче має виголосити промову. Та сказала лише:

Мічіру уявляла як Харука позбавляє її цноти таку кількість разів, що фантазія спромоглася перекрити навіть реальну присутність Тено. Все, що Кайо бачила — їхнє солодке, безстидне злиття. Може… чи може так статися, що її сміливим бажанням пощастить здійснитися? Сьогодні?

— Рада, що не розчарувала… Харука. Я Мічіру.

Наче Тено не в курсі як звуть її протеже. Подумки Мічіру дала собі ляпаса. Харука протягнула руку і торкнулася її холодної наче лід долоні. Взяла своєю, затим нахилилася та поцілувала тильну сторону.

Старомодний і напрочуд еротичний жест пронизав вульву Мічіру гострим відчуттям, і водночас змочив тонку смужку шовкових танга між ніг в’язким слизом. Збентежена дівчина подивилася своєму ідолові у вічі. Здалося, минула вічність перш ніж Мічіру отямилася. Харука стояла спиною до неї, розмовляючи з ректором, сивим, незлим, одруженим і з двома дітьми.

— Ти ж використала крем для депіляції, який я лишила в ванній?

Мічіру здригнулася. Вона вже забула, що Міна поряд і спостерігає за нею. Як завжди.

— Міна! — вона глянула на подругу; фарбовані в аквамарин брови Мічіру зійшлися докупи, — цей смол-ток нічого не означає! Вона говорила зі мною менш як хвилину. Сумніваюсь, що вразила її словниковим запасом.

Від визнання, що продовження не буде Мічіру стало легше. Вона може мастурбувати на рідкісні фото Харуки з інтернету. Своє приватне життя Тено-сан ховала у віддаленому двоповерховому будинку десь над водами Токійської затоки. Може, вона надає перевагу чоловікам, або ж не має часу на любощі.

Міна скривила губи, що було її аналогом посмішки:

— Тобто, на твою думку, членкиня ради директорів вишу, управителька міжнародного благодійного фонду, який підтримує талановитих діточок, керманичка найбільшого на японських островах кейретцу пропонує кликати себе на ім’я абикому і за всяких умов? Якби не знала, що ти в нас геній, вирішила б, що тобі клепки бракує! Ось, тримай міцніше свій квиток до раю, — і вона вклала щось у вологу від поту долоню Мічіру.

Мічіру стисла здобич в кулачку. То був складений кілька разів шмат паперу. Записка. Від неї? Кайо-сан ошаліло глянула на подругу.

Вона кинулася до вбиральні, фактично таранячи натовп. За її спиною, що швидко віддалялася, Міна чарівно усміхнулася пані Тено. Не перериваючи бесіди з черговим впливовим чоловіком Харука ледь помітно кивнула.